Щоденник Божої милості

Вчера мне муж сказал, чтобы я ему не звонила, пока не покаюсь, не изменюсь и не буду готова попросить у него прощения... Внутри пустота, тишина и боль. Ноющая, тупая боль...  Молюсь, чтобы Бог открыл мне, что во мне не так, чего я не вижу в своем поведении. Молюсь, чтобы Бог избавил меня от того, что мешает мне быть близкой к Нему. И за мужа тоже молюсь. Очень трудно за него молится. Он же так уверен, что он абсолютно прав, что и у меня в этом сомнений нет... Но я понимаю, что это не правда. Поэтому молюсь, чтобы Бог работал и с его сердцем.

Вчора була в Джобцентрі. Мені погодили продовження вивчення мови! Я йду на В2!!! Моя бератор дуже мене хвалила. І я зрозуміла, що це просто якесь чудо, що я так добре задала В1 і мені дають можливість вивчати рівень В2! Я не маю вищої освіти і мене могли просто направити на роботу, але мені дозволили продовжити навчання! Слава Богу! Як я Йому вдячна! Та вчора, сидячи у кабінеті фрау Мауер, я знову відчула себе якоюсь маленькою і безпорадною. Коли проходить день за днем у навчанні, прибираннях, приготуванні їжі і турботою за дітей, ти просто живеш, а коли ти опиняєшся у якійсь державній установі, то відчуваєш просто причину твоєї присутності в цьому закладі і ця причина змушує тебе бути якоюсь маленькою. Дивне і неприємне відчуття. Та все одно, продовжуємо жити далі! Їду сьогодні в Кельн, робити закордонні паспорти собі і дітям. Насолоджуюсь краєвидами! Тут так гарно! І коли ж я почну описувати увесь шлях до Німеччини? Сподіваюсь, що скоро!

Після останнього допису, я поговорила зі своїм чоловіком і розповіла йому усі свої хвилювання. Так добре було з ним поговорити!  Він мене заспокоїв і сказав, що ще зарано повертатись додому, що не відомо, як буде далі і йому буде спокійніше, якщо ми будемо там, де ми зараз є... Він сказав, що страшенно хоче приїхати до нас і залишись з нами, щоб будувати нове життя тут, але зараз, а скоріш за все, і потім, це неможливо... Ми хочемо виконувати волю Бога і бути там, де Він хоче нас бачити. Після війни буде дуже багато скалічених людей, які потребують допомоги. Скалічених не тільки фізично, а й духовно. Їм буде потрібна підтримка. Мій чоловік вважає, що наша місія, як віруючих людей, бути разом з такими людьми, бо це є воля Бога. Я з ним абсолютно згодна. Та це так важко. Але я також розумію, що з Богом краще, ніж без Нього. І ще я знаю, що Він завжди піклується і ніколи не залишає. І я обираю бути з Богом... Так, зовсім не хочеться залишати те, що в мене з'явилося у Німеччині, але я ...

Зараз я просто у розпачі. Минуло вже більше року, я к ми в Німеччині. Матвій тільки минулого тижня назвав квартиру, в якій ми живемо, домом. Він вже досить добре розуміє німецьку мову, може спілкуватися з дітьми, звик до садка. Віра також почала звикати до німецької школи.  І тут я вчора зрозуміла, що зараз, мабуть, починається якась "точка невозврата"... Тобто ти вже починаєш жити і будувати якесь майбутнє... До цього моменту я намагалася жити сьогоднішнім днем, просто робити те, що потрібно робити, але зараз я у розпачі. Мій чоловік в Україні. Теоретично він може приїхати до нас і залишитись. Але це тільки теоретично. Тому що практично він має багато зобов'язань і відповідальностей. А я тут з дітьми. Мені хочеться знати, що буде. Мені хочеться розуміти, що мені робити, який сенс усього, що відбувається... Але я буду собі нагадувати знов і знов, що зі мною Бог. Він був зі мною увесь шлях до цієї країни і не залишав мене ні на хвилинку. Я буду нагадувати собі, що я хочу і...